ПРИСТРАСНИЙ ЗАХИСНИК ГУМАНІЗМУ І ДЕМОКРАТІЇ
2 квітня виповнюється 185 років від дня народження французького письменника-натураліста, критика і політичного активіста. Фахівці КЗ «Гадяцька публічна бібліотека імені Лесі Українки»
облаштували виставку-персоналію «Майстер слова і соціальної драми». Еміль Золя (2 квітня 1840 – 29 вересня 1902).
Народився в Парижі в італійсько-французькій родині. Своє дитинство і шкільний період Еміль провів в Екс-ан-Провансі. Коли йому
ще не виповнилося 7 років, помер батько і сім’я опинилася в непростому
фінансовому становищі, і він з матір’ю повернувся в Париж. На початку 1862 Еміль влаштовується на роботу у видавництво «Ашет». Багато
читає, пише, заводить знайомство з популярними письменниками, пробує себе в
прозі та поезії. У видавництві Золя пропрацював близько 4 років і звільнився, щоб більше
писати. І в 1864 р він видає дебютну книгу «Казки Нінон», яка об’єднала
оповідання різних років. Пише романи «Сповідь Клода», «Заповіт померлої»,
«Марсельські таємниці», де показує історії піднесеної любові, протиставлення
реальності і мрії, передає характер ідеального героя. Роман «Сповідь Клода» принесла довгоочікувану популярність письменникові. Приблизно в 1868 році у Еміля виникла ідея написання серії романів, які
були б присвячені одній родині – Ругон-Маккарі. Долі цих людей досліджували
кілька поколінь. Перші книги із серії не надто зацікавили читачів, але 7 том
«Пастка» був приречений на великий успіх. І всі наступні романи серії
шанувальники творчості цього французького письменника зустріли з величезним
ентузіазмом. Двадцять томів великого циклу «Ругон-Маккари» – це найголовніше літературне
досягнення Золя. Але раніше він ще встиг написати «Терезу Ракен». Після свого
приголомшуючого успіху Еміль видав ще 2 цикли: «Три міста» – «Лурд», «Рим»,
«Париж»; а також «Чотири Євангелія» (всього було 3 томи). Таким чином Золя став
першим романістом, який створив серію книг про членів однієї родини. Сам
письменник, називаючи причини вибору такої структури циклу, стверджував, що
хотів продемонструвати дію законів спадковості. У цей період естетичні та політичні погляди Золя остаточно формуються.
Республіканець і демократ співпрацює з опозиційною пресою, пише і поширює
статті, що викривають французьку воєнщину і реакційний режим Наполеона. Коли Золя втрутився в скандальну справу Дрейфуса, це стало сенсацією. Еміль
був переконаний, що офіцера французького генерального штабу Альфреда Дрейфуса,
який за національністю був євреєм, в 1894 р несправедливо засудили за продаж
військових секретів Німеччині. Так письменник викрив армійське керівництво,
вказавши на їх відповідальність за судову помилку. Золя оформив свою позицію у
вигляді відкритого листа і з заголовком «Я звинувачую» послав його президенту
республіки. За наклеп літератора засудили до року в’язниці. Але Еміль втік до
Англії і повернувся на батьківщину в 1899 році, коли Дрейфуса виправдали.
28 вересня 1902 письменник через нещасний випадок помер у власній паризькій
квартирі. Він отруївся чадним газом. Але, швидше за все, це підлаштували його
політичні вороги. Еміль Золя був пристрасним захисником гуманізму і демократії,
за що і поплатився своїм життям.