ГРУШЕВСЬКИЙ. ТОП-ФАКТИ ЗА 1 ХВИЛИНУ

До 160-річчя від дня народження Михайла Сергійовича Грушевського — видатного історика, блискучого публіциста, розбудовника національної освіти та першого голови Української Центральної Ради, фахівці Гадяцької публічної бібліотеки імені Лесі Українки підготували історичне досьє «Архітектор української ідеї".

Ким же насправді був Михайло Грушевський?

Ось 5 головних фактів про лідера, який зламав імперські міфи:

• Написав «паспорт» нації. Його 10-томна «Історія України-Руси» науково довела: українці — окремий народ із власною тисячолітньою історією.

• Зруйнував міф про «колиску». Грушевський першим обґрунтував, що Київська Русь — це перша держава саме українського народу, а не «спільна колиска трьох братніх народів».

• Батько модерної державності. Саме під його керівництвом як голови Центральної Ради було проголошено Незалежність УНР історичним IV Універсалом 22 січня 1918 року.

• Головний менеджер науки. Він перетворив Наукове товариство ім. Шевченка на першу фактичну Академію наук та об’єднав найкращих інтелектуалів України.

• Народницька філософія: Ключовим рушієм історії вважав не царів чи королів, а сам український народ (громаду, селянство), чиї інтереси та воля мають бути основою будь-якої державної системи.

• Ворог №1 для імперії: Радянський режим настільки боявся його авторитету, що навіть після загадкової смерті вченого у 1934 році термін «грушевщина» десятиліттями вважався в СРСР страшним політичним злочином.

Михайло Грушевський довів, що держава починається з усвідомлення того, хто ми є. Він дав українцям власну, незалежну від імперських міфів історію, і на її основі збудував першу модерну українську державу

І сьогодні ми продовжуємо захищати ту саму незалежність, яку він проголошував понад століття тому

НЕ ЛИШЕ КНИГИ: ТАЄМНЕ ЖИТТЯ СУЧАСНОГО БІБЛІОТЕКАРЯ

 

·         

Розвіюємо головний міф: ні, ми не сидимо цілими днями в кріслі-гойдалці, загорнувшись у плед із чашкою чаю та розумним виразом обличчя. Життя в бібліотеці — це справжній екшн, де кожен із нас трохи детектив, трохи ландшафтний дизайнер і трішки майстер клінінгу! 😎

Ось як насправді виглядає наша «не книжкова» реальність:

🧹 Магія полиць та приборкання пилу. Облаштування книжкових полиць — це як тетріс, тільки для дорослих і зі сторіночками. А генеральне прибирання? Це наш офіційний спорт. Поки протреш кожен куточок і розставиш усе за алфавітом — тренажерний зал уже не потрібен!

✂️ Велике списання (або бібліотечне розхламлення). Прощатися зі старими, відпрацьованими книгами — це окремий вид терапії. Звільняємо місце для нових бестселерів так само рішуче, як викидаємо токсичні думки з голови.

🌱 Зелений десант. Іноді здається, що ми працюємо не в бібліотеці, а в ботанічному саду. Пересадити фіалку, врятувати кактус, який хтось забув поливати, поговорити з монстерою, щоб краще росла — це наш щоденний релакс і фітнес одночасно.

🎉 А заходи? У нас тут не «тихіше в бібліотеці», а справжній двіж! Хто сказав, що заходи в бібліотеці — це нудні лекції? Забудьте! Ми влаштовуємо такі квести, майстер-класи та інтерактивні вечірки, що гості забувають про телефони. Коли ми проводимо черговий івент, наш акторський та організаторський талант виходить на максимум. Буває так весело й галасливо, що навіть книжкові герої на полицях починають аплодувати! 🥳

🚌 І, звісно, заслужений відпочинок! Коли пил переможено, квіти полито, заходи відгриміли, а фонд доведено до ідеалу — ми здуваємо з себе бібліотечну тишу і вирушаємо на екскурсії! Бо найкращий спосіб перезавантажити мозок після мільйонів друкованих літер та сотень гостей — це нові живі враження, дороги та круті локації.

Тож наступного разу, коли прийдете до нас, придивіться уважніше: за кожною ідеально рівною стопкою книг стоїть титанічна праця, купа креативу (і, можливо, щойно пересаджена герань)! 🌸✨

«Гортайте карусель, щоб побачити наші робочі (і не тільки 😉) моменти у всій красі!»

 

СЛЬОЗИ РОЗСТРІЛЯНОЇ ЗЕМЛІ

 

                      

Бо Бабин Яр — то рана нежива,

Що крізь роки до світу промовля:

«Бережіть мир, бо найцінніше в нас —Людина,

світло і жива земля».

  29 вересня Україна та світ вшановують День пам'яті жертв Бабиного Яру. Ця дата є не просто днем скорботи, а глибоким  історичним уроком, тож працівники Гадяцької публічної бібліотеки імені Лесі Українки  підготували для широкого кола читачів виставку-скорботу «Трагедія, що не має забуття» та відеоролик «Бабин Яр - символ Голокосту та ЖОРСТОКОСТІ Третього Рейху».

  У часи сучасних викликів та воєн пам'ять про Бабин Яр набуває нового значення. Вона демонструє, що безкарне зло завжди повертається, а захист прав людини та засудження будь-яких проявів геноциду є обов'язком кожної цивілізованої нації. 29 вересня — день, коли варто зупинитися на хвилину. Запалити свічку, згадати тих, хто не повернувся з київського урочища, і пообіцяти собі: ніколи більше не мовчати перед обличчям несправедливості та жорстокості.

28 вересня на базі Гадяцької публічної бібліотеки імені Лесі Українки для внутрішньо переміщених осіб представником

ГО «Громадські ініціативи «Альянс», за підтримки ГО «КримСОС» та агентства ООН у справах біженців в Україні, було проведено безоплатний майстер-клас з арттерапії, під час якого присутні могли відпочити, перезавантажитись та створити власноруч свій унікальний шопер з екологічних матеріалів.

МОЯ БІБЛІОТЕКО! ТИ МУДРІСТЬ ВСІХ ВІКІВ, ХРАНИТЕЛЬКА ДОБРА!

 

#165роківБібліотеці

#LibraryLife

           

   У Гадяцькій публічній бібліотеці ім. Лесі Українки відбулося чергове засідання клубу «Панянка+» - ретро-зустріч «День мудрості та довголіття».

   Напередодні Всеукраїнського дня бібліотек до книгозбірні завітали ветерани бібліотечної справи, які пропрацювали багато років у Гадяцькій центральній бібліотеці ім. Лесі Українки. Завдяки зусиллям цих людей формувалися традиції бібліотеки, виховувалися покоління читачів.

   Гостей зацікавила фотовиставка зі світлинами минулих років «Історія бібліотеки в обличчях». За допомогою слайд-шоу присутні здійснили віртуальну подорож у минуле. Директорка книгозбірні Любов Огризько висловила вдячність колегам за їхню багаторічну працю та наставництво. На згадку про зустріч ветерани отримали квіти та подарунки від колег.

  

    

«МИСТЕЦЬКЕ ГРОНО» ЄДНАЄ СЕРЦЯ

У стінах Гадяцької публічної бібліотеки імені Лесі Українки відбулася особлива, сповнена тепла й душевності подія — презентація 19-го випуску літературно-краєзнавчого альманаху «Мистецьке гроно», редактором якого є поет, прозаїк, член Полтавської спілки літераторів, лауреат премії імені Олени Пчілки Олександр Недовіс, присвяченого 155-й річниці від дня народження Лесі Українки та приуроченого до 165-річчя від дня заснування нашої бібліотеки. Це була не просто презентація чергового видання, а справжня зустріч однодумців, шанувальників українського слова, історії рідного краю та творчості, яка об’єднує покоління.

     Особливо приємно, що серед присутніх були автори, чиї статті та творчі доробки увійшли до сторінок нового випуску. Для них це стало чудовою нагодою побачити результати своєї праці, поспілкуватися, поділитися враженнями та відчути причетність до спільної справи — збереження й популяризації культурної спадщини нашого краю. Кожен матеріал альманаху — це частинка великої історії, відображення любові до рідної землі, до української культури та слова. У таких виданнях оживають імена, події, спогади, творчі пошуки, а разом із ними — особливий дух Гадяцького краю.

      Справжньою родзинкою зустрічі стало тепле відеопривітання від колег Меморіального музею Лесі Українки із Звягеля. Їхня онлайн присутність і щирі слова стали приємним подарунком для всіх учасників заходу. Адже саме такі моменти професійного єднання, взаємної підтримки та пошани до великої української письменниці створюють неповторну атмосферу родинності.

     Презентація пройшла у щирій, невимушеній атмосфері. Звучали слова вдячності, спогади, роздуми про значення літератури та краєзнавства, а спілкування подарувало присутнім багато приємних емоцій. Було відчуття, що всі зібралися не лише на урочистий захід, а й на теплу зустріч добрих знайомих, яких об’єднує любов до книги, творчості та рідного краю. «Мистецьке гроно» — це більше, ніж альманах. Це простір, де зустрічаються люди, думки й долі, де бережно зберігається пам’ять і народжується нове слово. Кожен його випуск — це продовження традиції, що збагачує культурне життя громади та залишає слід у серцях читачів.

Нехай «Мистецьке гроно» й надалі об’єднує творчих людей, надихає на нові звершення та дарує читачам радість відкриттів. А такі зустрічі нехай залишаються у пам’яті як світлі, щирі й по-справжньому душевні події, які хочеться згадувати з усмішкою та вдячністю.

РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ. НЕРОЗСТРІЛЯНЕ СЛОВО

 

135 років тому народився Павло Филипович — людина європейського масштабу, чиє ім'я радянська влада довго і наполегливо намагалася викреслити з нашої пам'яті.

Народився Павло Петрович Филипович у селі Кайтанівці Катеринопільського району.

Після закінчення чотирьох класів гімназії, Павло вступає до Колегії П. Галагана в Києві. Блискуча пам’ять і старання дозволили Филиповичу закінчити навчання в Колегії з золотою медаллю, досконало оволодіти французькою мовою. Наступний освітній крок – Київський університет, куди Павло вступив 1910 року. Почав друкуватися російською мовою у журналах: «Вестник Европы», «Заветы», «Куранты». Перша значна наукова праця – «Жизнь и творчество Е. Баратынского» (1917 р.). Склавши магістерські іспити, з 1917 р. працює приват-доцентом Київського університету, а після перетворення університету на Інститут народної освіти – професором історії літератури. Був членом комісії ВУАН зі складання біографічного словника українських діячів, редактор різних наукових збірників. Автор збірок поезій «Земля і вітер», «Простір». Як і всі «неокласики» П. Филипович багато перекладає. Відомі його переклади з російських поезій О. Пушкіна, Є. Баратинського, В. Брюсова.

Разом із Миколою Зеровим, Максимом Рильським, Михайлом Драй-Хмарою та Освальдом Бургардтом він творив феномен київського неокласицизму. Ці митці орієнтувалися на античні класичні погляди та високу європейську культуру, чинячи непохитний опір директивам тоталітарного режиму.

1935 року за цілком абсурдними звинуваченнями його заарештували й засудили. Вирок – Соловки, де неволю Павло Петрович переносив дуже тяжко. Трагічна розв’язка настала невдовзі: П. Филиповича, як і десятки інших українських інтелігентів, було розстріляно 3 листопада 1937 року в урочищі Сандормох «на честь 20-річчя Великого Жовтня».

Павло Филипович та його науково-творча спадщина на десятиліття були приречені на мовчання й забуття. Та стерти його ім’я з української культури не вдалося. Наприкінці 1980-х років крига мовчання почала скресати: його творчість поступово поверталася до читачів, а ім’я поета — до історії української літератури.

#ПавлоФилипович #РозстрілянеВідродження #УкраїнськаЛітература #Неокласики #ЛітературнийСпомин #ГадяцькаПублічнаБібліотекаіменіЛесіУкраїнки