💃 ТАЄМНИЦІ РОМСЬКОЇ ДУШІ: музика, воля та віковічні традиції

Чи знаєте ви, що культура ромів — це одна з найзагадковіших сторінок світової історії?

Міжнародний день ромів відзначають щорічно 8 квітня.

Фахівці Гадяцької публічної бібліотеки імені Лесі Українки підготували етнографічну довідку "Культураромів: традиції, музика, історія". Сьогодні ми занурюємося в атмосферу вільного вітру та яскравих барв, щоб ближче пізнати цей дивовижний народ.

Звідки вони прийшли?

Шлях ромів почався понад тисячу років тому з далекої Індії. Через Персію та Візантію вони принесли до Європи свою унікальну мову, ковальське ремесло та неперевершену музику. На теренах України перші згадки про них датуються ще XV століттям! Роми живуть на українських землях понад 600 років. Вони були частиною козацького війська (як зброярі та музиканти), брали участь у визвольних змаганнях. Розуміння їхньої історії — це розуміння багатонаціонального обличчя нашої країни.

Музика, що лікує серце

Ромська скрипка та гітара — це не просто інструменти, це спосіб розмовляти зі світом. Від пристрасного іспанського фламенко до душевного міського романсу — ромське мистецтво надихало найкращих композиторів та поетів.

Роми в об'єктиві літератури

«Ми — як ті птахи, що не мають гнізда, але мають ціле небо. Наша душа — то вітер, що не знає кордонів, а наше серце — то пісня, яку неможливо впіймати...» — так писала про ромську душу Ольга Кобилянська. Ця цитата якнайкраще описує народ, для якого свобода дорожча за золото.

Ми підготували для вас добірку книг, де ромська доля описана найяскравіше:

Ольга Кобилянська «В неділю рано зілля копала» — магічна історія про пристрасть та ромські вірування.

Віктор Гюго «Собор Паризької Богоматері» — безсмертний образ чарівної Есмеральди.

Проспер Меріме «Кармен» — символ волелюбності та гарячого іспанського темпераменту.

Микола Гоголь — який майстерно вплітав образи хитрих та веселих ромів у свої полтавські повісті.

До всесвітньо відомих людей, які мають ромське походження або коріння, належать легендарні актори, музиканти та спортсмени:

Чарлі Чаплін: Комік та ікона німого кіно. У 2011 році його донька знайшла лист, який підтверджував, що він народився в ромському фургоні в громаді "Black Patch" поблизу Бірмінгема.

Тайсон Ф’юрі: Британський боксер-важковаговик, відомий як "Циганський король" (Gypsy King). Він пишається своїм походженням з ірландських мандрівників (пейві).

Елвіс Преслі: Король рок-н-ролу мав ромських предків по материнській лінії, які прибули до США з Німеччини у XVIII столітті.

Ронні Вуд: Гітарист гурту The Rolling Stones, який народився в сім'ї "водяних циган" (англійських ромів, що жили на баржах).

Джанго Райнхардт: Легендарний джазовий гітарист-віртуоз, засновник стилю "циганський джаз" (manouche jazz).

Ерік Кантона: Французький футболіст, зірка "Манчестер Юнайтед", має ромське коріння по материнській лінії.

Відомі роми в Україні та сусідніх країнах:

Микола Сліченко: Відомий актор і режисер театру "Ромен", народний артист.

Папуша (Броніслава Вайс): Польська ромська поетка, чиї твори стали класикою ромської літератури.

Ляля Панченко: Українська акторка театру і кіно, активна діячка ромської культури.

Символіка свободи

Ви помічали червоне колесо на ромському прапорі? Це «чакра» — символ вічного руху, доріг та індійського коріння. Синій колір зверху — це небо, а зелений знизу — неосяжний степ.

Протягом століть роль ромів у розбудові України замовчувалася.

Але вони були:

Видатними ковалями та зброярями за часів козаччини.

Талановитими ветеринарами та знавцями коней.

Жертвами нацизму (Пораймос), про що суспільство має пам'ятати так само, як про Голокост.

Роми — це найбільша етнічна меншина Європи. Для сучасної України, яка рухається до ЄС, повага до прав національних меншин є фундаментом. Популяризувати ромів — означає будувати міст між культурами, де замість стін — знання, а замість ворожнечі — спільний інтерес до багатогранного світу.

#165роківБібліотеці

#LibraryLife

165 РОКІВ МУДРОСТІ: ІСТОРІЯ, ЩО ПИШЕТЬСЯ СЕРЦЕМ

Гадяцька бібліотека ім. Лесі Українки – одна з найстаріших книгозбірень в Україні. Про це свідчать архівні документи, видруки відомих авторитетних людей на сторінках тогочасних періодичних видань, їх листування. З нагоди 165-річного ювілею, пропонуємо серію ювілейних сторінок з історії, життя та сьогодення нашої бібліотеки.

Сторінка 6 «ІСТОРІЯ СТВОРЕНА СЕРЦЕМ І ПРАЦЕЮ»

Хочемо згадати і висловити щиру вдячність колишній директорці бібліотеки Красюк Ользі Володимирівні, яка понад 10 років віддано працювала на цій посаді, вкладаючи душу, знання та енергію у розвиток бібліотечної справи.

Як директорка, вона відповідала за роботу не лише центральної бібліотеки в Гадячі, а й за всю мережу сільських бібліотек-філій району.

Саме на період її керівництва припав складний етап реорганізації системи у зв'язку з децентралізацією. Під її наглядом бібліотека впроваджувала сучасні методи роботи, включаючи автоматизацію процесів та оновлення книжкових фондів для сільських громад. Вона активно популяризувала роль бібліотек як сучасних культурних осередків, що виходять за межі простої видачі книг.

Завдяки її наполегливості, професіоналізму та любові до книги бібліотека стала справжнім осередком культури, духовності та спілкування для громади.

Особливо вагомим є її внесок разом із краєзнавицею Ганною Дейною - написання книги «Невичерпне джерело духовності гадяцького краю», яка була видана на вшанування одразу кількох визначних дат:

160-річчя заснування публічної бібліотеки в Гадячі;

150-річчя від дня народження видатної письменниці Лесі Українки, чиє ім’я носить книгозбірня;

180-річчя від дня народження зачинателя бібліотеки Михайла Драгоманова.

Ця праця стала важливим внеском у збереження історії та культурної спадщини нашого краю.

Щиро дякуємо за відданість справі, натхнення та любов до бібліотеки, які залишили глибокий слід у серцях читачів і колег!

Навіть після завершення роботи на посаді директора ЦБС, Ольга Красюк продовжує діяльність у бібліотечній сфері. Станом на березень 2026 року вона працює завідувачкою бібліотеки у ДНЗ «Гадяцьке аграрне училище».

ПИСЬМЕННИК, ЩО БАЧИВ КРИЗУ ЄВРОПИ

 

27 березня минає 155 років від дня народження видатного німецького письменника, сатирика й публіциста Генріха Манна — автора, чиє слово стало гострим інструментом викриття суспільних вад і духовної кризи епохи.

Народжений у заможній родині в місті Любек, він зростав у середовищі, де поєднувалися традиції буржуазної культури та інтерес до мистецтва. Його молодший брат Томас Манн згодом стане одним із найвідоміших письменників світу. Втім, життєві й творчі шляхи братів часто розходилися, відображаючи різні світоглядні позиції.

Генріх Манн увійшов в історію літератури передусім як майстер політичної сатири. Уже в ранньому романі «Країна киселевих берегів» («Земля обітована») він змалював світ німецької буржуазії як середовище лицемірства, жадоби й моральної порожнечі. Його стиль вирізняється гротеском, карикатурністю образів і влучним соціальним діагнозом.

У подальших творах письменник розширює тематичні обрії. Трилогія «Богині» засвідчує захоплення індивідуалізмом і пошук ідеалу вільної особистості. Водночас у романі «Учитель Гнус, або Кінець одного тирана» автор безжально викриває систему виховання та суспільні порядки кайзерівської Німеччини, де придушується людська гідність і свобода думки.

Особливе місце в творчості Генріха Манна посідає роман «Вірнопідданий» — один із найгостріших сатиричних творів ХХ століття. У ньому письменник створив узагальнений образ людини, сформованої авторитарною системою, що сліпо поклоняється владі. Разом із романами «Бідні» та «Голова» цей твір утворює трилогію «Імперія», яка стала глибоким художнім аналізом німецького суспільства напередодні великих історичних потрясінь.

Важливою була й громадянська позиція митця. Генріх Манн рішуче виступав проти Першої світової війни, обстоював демократичні цінності та вважав, що література має бути активною силою суспільства. У своїх есеях він наполягав на єдності «духу і дії», підкреслюючи відповідальність митця перед часом.

Останні роки життя Генріх Манн провів у США, де продовжив літературну та активну антифашистську діяльність. Саме тут були написані його пізні романи «Лідіце», «Дихання», «Прийом у світлі», «Сумна історія Фрідріха Великого». Ці твори відзначаються ще більшою глибиною соціальної критики та водночас складнішою, філософською манерою письма.

У цей період він підсумовує свої погляди у книзі «Огляд століття», поєднавши мемуари, політичний аналіз і особисті роздуми про долю Європи. Письменник активно виступає проти нацизму, підтримує демократичні та соціальні ідеали, співпрацює з прогресивними діячами свого часу.

У 1949 році Генріх Манн був відзначений державною нагородою та обраний президентом Академії мистецтв у Берліні, однак повернутися до Німеччини йому не судилося. 12 березня 1950 року він помер у Санта-Моніка.

Творчість Генріха Манна — це художні образи та глибоке осмислення людської природи, влади, моралі та суспільства. Його твори й сьогодні звучать актуально, змушуючи замислитися над питаннями свободи, гідності та відповідальності.