135 років тому народився Павло Филипович — людина європейського масштабу, чиє ім'я радянська влада довго і наполегливо намагалася викреслити з нашої пам'яті.
Народився Павло Петрович Филипович у селі Кайтанівці Катеринопільського району.
Після закінчення чотирьох класів гімназії, Павло вступає до Колегії П. Галагана в Києві. Блискуча пам’ять і старання дозволили Филиповичу закінчити навчання в Колегії з золотою медаллю, досконало оволодіти французькою мовою. Наступний освітній крок – Київський університет, куди Павло вступив 1910 року. Почав друкуватися російською мовою у журналах: «Вестник Европы», «Заветы», «Куранты». Перша значна наукова праця – «Жизнь и творчество Е. Баратынского» (1917 р.). Склавши магістерські іспити, з 1917 р. працює приват-доцентом Київського університету, а після перетворення університету на Інститут народної освіти – професором історії літератури. Був членом комісії ВУАН зі складання біографічного словника українських діячів, редактор різних наукових збірників. Автор збірок поезій «Земля і вітер», «Простір». Як і всі «неокласики» П. Филипович багато перекладає. Відомі його переклади з російських поезій О. Пушкіна, Є. Баратинського, В. Брюсова.
Разом із Миколою Зеровим, Максимом Рильським, Михайлом Драй-Хмарою та Освальдом Бургардтом він творив феномен київського неокласицизму. Ці митці орієнтувалися на античні класичні погляди та високу європейську культуру, чинячи непохитний опір директивам тоталітарного режиму.
1935 року за цілком абсурдними звинуваченнями його заарештували й засудили. Вирок – Соловки, де неволю Павло Петрович переносив дуже тяжко. Трагічна розв’язка настала невдовзі: П. Филиповича, як і десятки інших українських інтелігентів, було розстріляно 3 листопада 1937 року в урочищі Сандормох «на честь 20-річчя Великого Жовтня».
Павло Филипович та його науково-творча спадщина на десятиліття були приречені на мовчання й забуття. Та стерти його ім’я з української культури не вдалося. Наприкінці 1980-х років крига мовчання почала скресати: його творчість поступово поверталася до читачів, а ім’я поета — до історії української літератури.
Немає коментарів:
Дописати коментар