Гадяцька бібліотека ім. Лесі Українки – одна
з найстаріших книгозбірень в Україні. Про це свідчать архівні документи,
видруки відомих авторитетних людей на сторінках тогочасних періодичних видань,
їх листування. З нагоди 165-річного ювілею, пропонуємо серію ювілейних сторінок
з історії, життя та сьогодення нашої бібліотеки.
2 сторінка «А починалося все так…»
Історія Гадяцької
книгозбірні — це не просто хронологія відкриття бібліотеки, а захоплива подорож
крізь епохи, де головними героями були книги та люди, що вірили у силу слова.
Все почалося у другій
половині XIX століття. Гадяч на той час був особливим містом — завдяки
діяльності родини Драгоманових-Косачів він перетворився на один із центрів
українського відродження. Перші згадки про громадські книгозбірні пов'язані з
місцевою інтелігенцієюз'явилися у 1860-ті роки. У місті діяли приватні зібрання
книг, якими активно обмінювалися. Михайло Драгоманов та Олена Пчілка особисто
дбали про те, щоб мешканці міста мали доступ до прогресивної літератури. Саме ця
атмосфера "просвітницького Гадяча" стала фундаментом для створення
офіційної публічної бібліотеки.
Ще під час першого свого приїзду з
Київського університету молодий, енергійний Михайло Драгоманов веде розмови
про відкриття в рідному Гадячі публічної
бібліотеки, яка б пробуджувала, активізувала громадське життя міста і округи.
Цю благородну ідею підтримали земляки: письменник Іван Білик (І.Я.Рудченко),
брат Панаса Мирного та поет, етнограф, просвітитель Семен Метлинський (літературний псевдонім Семен
Родина) з Сар.
Так в 1861 році в Гадячі була заснована
громадська бібліотека, яка знаходилась на приватній квартирі одного з її
фундаторів – лікаря Черниша. Перші
книги, серед яких були твори М.Гоголя, О.Пушкіна, «Кобзар»
Т.Шевченка, придбали на кошти, виручені
від аматорських вистав, концертів. Книжковий фонд поповнювався і за рахунок пожертвувань
почесних членів бібліотеки: Софії Пивоварової, Петра Іващенка , братів Олексія
і Павла Федоровичів, Григорія Волянського, Павла Стоянова та ін. Користування
бібліотекою було платне (3 крб. на рік). Читачами (підписчиками), в основному,
були люди заможні. В списках читачів за 1887 рік згадується
і Єлизавета Іванівна Драгоманова, бабуся Лесі Українки. Бувала в
бібліотеці і сама поетеса зі своєю доброю приятелькою Антоніною Макаровою.
Ці та інші важливі факти з історії
бібліотеки від самих витоків ми знаходимо в творах відомих письменників,
зокрема, Панаса Мирного, Олени Пчілки, Лесі Українки, з їх листування з
передовою інтелігенцією.
А скільки безцінної інформації можна
віднайти у «Звіті», складеному бібліотекарем Миколою Олександровичем
Немировим, датованому 1888 роком. Це справжня святиня, яку вже друге століття зберігають працівники
бібліотеки.
Невичерпним джерелом нових відомостей про
історію бібліотеки є видруки нашої відомої землячки Галини Семенівни Дейни –
знаного і авторитетного дослідника і популяризатора історичної, літературної,
наукової і художньої спадщини родини Драгоманових, невтомного краєзнавця Петра
Петровича Бойка, літературні розвідки справжніх патріотів свого краю Григорія
Григоровича Шанька та Анатолія Андрійовича Шестопала.
Ми пишаємося тим, що славний Драгоманівський рід має гадяцькі
корені, що саме гадяцька земля дала
Україні і світові безмірно талановитого філософа, історика, етнографа,
публіциста, людину енциклопедичних знань і широких демократичних поглядів Михайла Петровича Драгоманова,
письменницю, прогресивного громадського діяча, автора високохудожніх перекладів українською мовою
творів класиків світової літератури,
вірного служителя справи розвитку рідної мови і літератури Олену Пчілку.
…а історія триває, найцікавіше – попереду…
Немає коментарів:
Дописати коментар