пʼятниця, 3 липня 2020 р.

НА КУПАЛА НІЧКА МАЛА


 Найколоритніше та найцікавіше свято, яким закінчується літній сонячний цикл
календарних дохристиянських свят – це свято Івана Купала.
     Щоб згадати українські народні традиції , працівники Гадяцької бібліотеки ім. Лесі Українки запрошують у віртуально -  народознавче   «Купальське диво».
        Купальське свято має давнє і цікаве коріння. У народі кажуть, що цього дня сонце «грає», дерева можуть переходити з місця на місце, а зілля має найбільшу цілющу силу.






                                    
   

ЧЕРГОВА ЮРИДИЧНА ДОПОМОГА ОНЛАЙН

Сьогодні, 3 липня 2020 р. громади сіл Бірки та Броварки мали змогу отримати правову консультацію від спеціаліста Гадяцького бюро правової допомоги в режимі скайп-спілкування, що пройшло на базі Інтернет-центру Гадяцької ЦБ ім.Лесі Українки , Бірківської СБФ (зав. Степанченко О.В.)  та Броварківської СБФ (зав. Нетована Н.О.) . Анна Журба дала відповіді на всі питання, що стосувались оформлення субсидії,  успадкування за законом, приватизації земельної ділянки, пільг  на сплату земельного податку та інше.


пʼятниця, 26 червня 2020 р.

МОЛОДІСТЬ - НЕПОВТОРНА ПОРА



     Щорічно  в останню неділю червня святкується День молоді України.
   Це свято творчості й натхнення, енергії і запалу, пізнання і самоствердження, любові і романтики. Юність і молодість - це не тільки прекрасні періоди в житті кожної людини, але ще й особливий стан душі.
      В цей день незмінними залишаються веселощі, гарний настрій та дух свободи, притаманний гарячим серцям, осяяним теплим літнім сонцем, сповненим надій, світлих мрій та найкращих сподівань.
  На абонементі Гадяцької центральної районної бібліотеки імені Лесі Українки до святкування  Дня молоді облаштовано виставку-дискотеку « Молодим, активним, креативним», на якій представлені новинки книг для підлітків на всі смаки.










ПОДОРОЖ СТОРІНКАМИ ІСТОРІЇ

 Напередодні Дня Конституції України  у Правовому кінозалі Інтернет-центру Гадяцької ЦБ ім.Лесі Українки працівники книгозбірні провели експрес-інформацію «Подорож сторінками історії» для осіб, які перебувають на обліку в Гадяцькому районному відділі з питань пробації. Присутні ознайомились з історичними передумовами прийняття Основного Закону України, прослідкували шлях, пройдений нашою державою від Конституції Пилипа Орлика до прийняття нової Конституції України (28 червня 1996 року). Цікавим для учасників заходу був перегляд фільму Л.Осики «Гетьманські клейноди».



       

четвер, 25 червня 2020 р.

УКРАЇНА – НАШ ДІМ



Всіх громадян з днем Конституції вітаємо,

Мирного та щасливого життя бажаємо,
Хай завжди процвітає країна,
Нехай у достатку живе кожна родина.
        В рамках святкування  Дня Конституції України  працівники Гадяцької центральної  бібліотеки ім. Лесі Українки підготували  відео-поличку 
«З основним законом по життю».




                                   
    

середа, 24 червня 2020 р.


КРАЄЗНАВЧИЙ    КАЛЕЙДОСКОП

«ГОРДІСТЬ    ГАДЯЧЧИНИ»

    Гадяцька  ЦРБ ім. Лесі Українки пропонує вашій увазі чергову сторінку нашого калейдоскопу – знайомство з Олексієм Лео́нтійовичем  Долею – видатним вченим-етнографом, заслуженим працівником культури, волонтером, монахом,  постійним учасником та організатором етнографічних експедицій, який присвятив своє життя вивченню фольклорного різнобарв'я різних куточків України. Зібрав тисячі унікальних експонатів, був автором цілої низки науково-популярних статей, присвячених різним аспектам музейної справи та розвитку етнографічної науки в Україні.
    Народився  Олексій Лео́нтійович  Доля 17 січня 1964 року в селі Плішивець на Полтавщині. З 1985 року працював у Музеї народної архітектури і побуту України НАН України (с. Пирогів, м. Київ). « З Пироговим я знайомий ще з дитинства, –  пригадував Олексій Леонтійович, – до нас в село приїжджали в експедиції, то я вже десь у третьому класі перші експонати з горища знімав…».
   Ще студентом , після третього курсу, перейшовши  на заочне навчання, починав на посаді сезонного наглядача садиби в експозиції «Поділля»,  в Пирогові, а на постійній роботі з 1987 р. За двадцять років він пройшов шлях від молодшого наукового співробітника-ентузіаста до одного з найвідоміших фахівців з народного мистецтва в Україні.
   Закінчив філологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1989) за спеціальність: філолог, викладач української мови та літератури.
   З 1987 по 2008 працював на посадах молодшого, старшого та провідного наукового співробітника-етнографа та на посаді заступника директора з науково-організаційної роботи в Державному музеї народної архітектури та побуту України. Брав участь в організації ряду етнографічних експедицій у різні регіони України, роками разом із Ліною Костенко їздив у експедиції Чорнобильською зоною, знав практично усіх народних майстрів в Україні. Зібрав тисячі етнографічних експонатів, опублікував низку науково-популярних статей, присвячених різним аспектам музейної справи та розвитку етнографічної науки в Україні. Автор проекту «Українська традиційна іграшка та лялька»,  що протягом десяти років презентувався виставками у Києві, Луганську, Вінниці та ін.
   За значний особистий внесок у збереження і популяризацію історико-культурної спадщини України, розвиток музейної справи, високий професіоналізм Указом Президента від 17 травня 2006 р. Олексію Долі присвоєне почесне звання «Заслужений працівник культури України».        Протягом 2008 – 2010 був членом Колегії Міністерства культури та туризму України та радником Міністра культури та туризму з питань народної культури.
    З 1 вересня 2009 р. –  провідний спеціаліст-етнограф у Центрі фольклору та етнографії Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
    З січня 2011 р. – Директор Центру фольклору та етнографії та доцент кафедри фольклористики Інституту філології.

   Прізвище пана Олексія стало знаковим для когорти сучасних народних майстрів. Багатьох з них на початку хитких дев’яностих він відшуковував по бідненьких виставках, на Андріївському узвозі, етнографічних експедиціях й запрошував на ярмарок у Пирогові, який тоді тільки-но набирав обертів. За майже двадцять років з поодиноких умільців, які щось робили своїми руками, силами Олексія Леонтійовича  виросла ціла спільнота з сотень професійних майстрів. Зараз вони «тримають марку» на численних виставках, ярмарках та фестивалях, яких щороку все більше відбувається в Україні.  Так, приміром, він відіграв велику роль в гончарній долі колишнього міліціонера, Івана Панкова,  для якого народне мистецтво стало справою життя.  « Це була теж така цікава історія, –  розповідав пан Олексій, – до мене подзвонили з телебачення і попросили допомогти зробити цікавий сюжет. Кажу, незвичайне ось тобі, гончар-мєнт. Поїхали, зробили сюжет, гарно. Іван розказав про свою роботу, а потім його питають, а що вам дає та робота і що вам дає ця. І він буквально на другий день написав рапорт і кинув – почав займатися тільки гончарством. А таких цікавих історій є багато».
   Олексій Доля організовував ярмарки майстрів на українських фестивалях, зокрема "Країні Мрій", "Червона рута",  брав участь в етнографічних експедиціях і зйомках програм про народне мистецтво, зокрема був консультантом в телепроекті «Майстер-клас із Наталкою Фіцич», був  ініціатором і головним організатором різноманітних тематичних заходів у Музеї народної архітектури і побуту, на які збираються майстри з усієї України. Серед них – День коваля, День бджоляра, День гончарів, День ткацтва тощо. Найголовнішою акцією Музею є щорічний Весняний ярмарок народних майстрів, на який збирається понад 500 майстрів та приходить понад 20 тис. відвідувачів.
   Олексій Леонтійович  був активним волонтером, який допомагав пораненим захисникам України та ветеранам АТО знайти душевну рівновагу та ледь не за руку приводив ветеранів війни до лікаря,  допомагав з ліками.
   8 листопада 2017 року нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України». Нагороду вручив Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.
   17 листопада 2017 року в Михайлівському Золотоверхому монастирі прийняв чернецтво із іменем Нестор.
   30 листопада 2017 року став одним із трьох лауреатів волонтерської премії «Євромайдан SOS», але через тяжку хворобу не міг бути присутнім на  церемонії, нагороду йому вручили вдома.
   Впродовж десяти років презентував виставки по всім регіонам зі свого проекту "Українська традиційна іграшка та лялька"
   «Останні роки активно займався волонтерством, допомагав пораненим бійцям. А про себе не подбав. Що хворий, виявив випадково і занадто пізно. Неоперабельна пухлина, метастази, жодних шансів. Він тримався гідно. Хоч знав, що часу мало",– поділилася у своєму Facebook журналістка Наталка Фісич. "Він усюди знаходив красу. Любив Луганщину з її крейдяними горами, там у видолинках серед ковили так гарно було слухати вітер. Любив Крим з його степовими курганами, вкритих червоними маками, серед яких якось знайшов дикі гіацинти. Любив Полісся з його архаїкою дерев'яних зрубів і вкритих мохом лісів. Любив Карпати з копичками та осінніми крокусами. Любив свою рідну Полтавщину і говорив про неї найчастіше. Про весільні короваї, про плахти, про веснянки та ще купу всього. Він навчив розуміти і любити усе й мене».
   Помер Олексій Доля 4 грудня 2017 року через наявність пухлини, яку не можна було оперувати.  5 грудня в Михайлівському Золотоверхому соборі священнослужителі разом із студентами Київської православної богословської академії  відслужили заупокійну літію. 6 грудня в цьому ж соборі владика Агапіт разом з братією монастиря та іншими священиками відслужили заупокійну Літургію і похорон монаха Нестора.







ПРАВОВА ДОПОМОГА В РЕЖИМІ SKYPE-ЗВ’ЯЗКУ


24 червня на базі Інтернет-центру Гадяцької центральної бібліотеки ім. Лесі Українки, Оснягівської та Харківецької сільських бібліотек (зав. Нікітенко І.А., Саврюк Н.І) відбулось чергове спілкування з  фахівцем  Гадяцького бюро правової допомоги Анною Журбою, яка  надала юридичну допомогу жителям сіл Осняги та Харківці в режимі скайп-зв’язку. Громади сіл звернулись за допомогою по питаннях: спадкове майно,  реєстрація будинку, перерахунок пенсії тощо.





вівторок, 23 червня 2020 р.

СВІТ, З ЯКОГО НЕМАЄ ВОРОТТЯ



 26 червня - Міжнародний день боротьби проти зловживання наркотиків та їх незаконного обігу.
Наркотики — паралельна реальність, яку не можна заперечувати, яку не можна побороти, яку маємо визнати і знати про неї все, аби ніколи до неї не потрапити. Працівники Гадяцької центральної бібліотеки імені Лесі Українки підготували мультимедійну хвилинку уваги «Зупинись над прірвою! Подумай!»   

 

четвер, 18 червня 2020 р.

ВІДЛУННЯ ДАЛЕКОЇ ВІЙНИ


                              
     22 червня  відзначається День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні. Щороку український народ вшановує світлу пам'ять мільйонів людей, життя яких обірвала Друга світова війна. Історичний день початку війни став в Україні днем глибокої скорботи.
  Працівники Гадяцької центральної  бібліотеки ім. Лесі Українки підготували відео – хроніку «Знов вривається в пам`ять війна».





КРАЄЗНАВЧИЙ КАЛЕЙДОСКОП
«ГОРДІСТЬ ГАДЯЧЧИНИ»

     Гадяцька бібліотека ім. Лесі Українки поповнює свій краєзнавчий калейдоскоп розповіддю про Жовтобрюха Михайла Андрійовича  – відомого мовознавця, фахівця із фонетики, граматики й історії української мови.
    Народився Михайло Андрійович 17 листопада 1905 в с. Ручки,  Гадяцького  району Полтавської області.
     У 1929 р. закінчив мовно-літературне відділення факультету професійної освіти Дніпропетровського інституту народної освіти, у 1930 р. соціально-економічне відділення цього ж навчального закладу. В 1964 р. йому присуджено науковий ступінь доктора філологіч­них наук, а в 1965 р. присвоєно вчене звання професора.
З 1930 по 1937 р. працював викладачем Запорізького педагогічного інституту. В 1937 – 1941, 1944 – 1948 рр. – доцентом Київського педагогічного інституту. В 1948 р. Михайло Андрійович переїхав спочатку до Тюмені, де очолював кафедру російської мови, а в 1951–1953 рр.– до Узбекистану (завідував кафедрою Бухарського педагогічно­го інституту).
У 1953 р. повернувся в Україну. Працював у Черкаському педагогічному інституті завідувачем кафедри мовознавства, з 1959 р. – в Києві. Упродовж 1959 – 1982 рр. очолював відділ теорії української літературної мови Інституту мовознавства ім. О. Потебні АН УРСР і водночас (1960 – 1985) був професором Київського педагогічного інституту.
Михайло Андрійович автор численних наукових досліджень, присвячених проблемам сучасної української літературної мови, історії української мови, історії українського мовознавства, культури усної та писемної мови, соціолінгвістики, порівняльної граматики слов'янських мов. Розкрив роль періодичної преси у становленні української літературної мови та її норм. Дав вичерпний діахронічний опис звукової системи української мови у єдності її фонетичного та фонематичного аспектів.
Михайло Андрійович опублікував монографії «Мова української преси (до середини дев'яностих років XIX ст.)» (1963), «Мова української періодичної преси (кінець XIX – початок XX ст.)» (1970), «Українська граматика» (1986, російською мовою у співавторстві), «Східнослов'янські мови» (1987, російською мовою у співавторстві), «Нарис історії українського радянського мовознавства (1918 – 1941)» (1991) та ін.
Співавтор і відповідальний редактор праць «Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика» (1969), «Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія» (1973).
У співавторстві з В. Русанівським та В. Скляренком працював над створенням праці «Історія української мови. Фонетика». Ця книжка разом з іншими трьома цього комплексу («Морфологія», 1978; «Лексика і фразеологія» та «Синтаксис», обидві 1983) відзначена премією імені Івана Франка НАН України.
Брав участь у написанні підручників і навчальних посібників Для студентів університетів і педагогічних інститутів («Історична граматика української мови», 1957; «Курс сучасної української літературної мови», 1972; «Порівняльна граматика української російської мов», 1978; «Історична граматика української мови»,
Помер Михайло Андрійович 16 грудня 1995 р. в Києві.

середа, 17 червня 2020 р.

ЮРИДИЧНА ДОПОМОГА В РЕЖИМІ SKYPE-ЗВ’ЯЗКУ

17 червня фахівець Гадяцького бюро правової допомоги Анна Журба надала юридичну допомогу жителям сіл Мала Побиванка та Лютенька в режимі скайп-зв’язку на базі Інтернет-центру Гадяцької центральної бібліотеки ім. Лесі Українки,  Малопобиванської та Лютенської сільської бібліотеки (зав.Гах С.І., Гусак Л.В.)  Громадяни звернулись за консультацією по різних питаннях: допомога по безробіттю, реєстрація місця проживання дитини, податкова знижка на лікування, пенсійний стаж та інше.





субота, 13 червня 2020 р.

ОСЬ ВОНО - ЛІТО!










        Таке довгоочікуване, таке радісне й дивне!  Саме влітку цікавих занять найбільше.
Гадяцька центральна бібліотека імені Лесі Українки пропонує книги літнього відпочинку, представлені на виставці-вітражі «Книжкові секрети літа».
Не дарма кажуть, що літо — час щастя і веселощів. Але все-таки у літа є один недолік, воно закінчується дуже швидко і завжди залишається відчуття, що не вистачило.
    Тож поспішайте до нас, насолоджуйтеся приємними моментами читання!
   

пʼятниця, 12 червня 2020 р.

ЮРИДИЧНА ДОПОМОГА ОНЛАЙН

12 червня 2020 р. на базі Інтернет-центру Гадяцької центральної бібліотеки ім.Лесі Українки та Лисівської  сільської  бібліотеки (зав. Вірченко Ю.А.) пройшов сеанс скайп спілкування. Фахівець Гадяцького бюро правової допомоги Анна Журба надала юридичну консультацію громадянам у режимі скайп-звязку по питаннях: успадкування  за законом,  отримання довідки про виплату аліментів тощо.



середа, 10 червня 2020 р.

ВЕБІНАР ДЛЯ БІБЛІОТЕЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ


10 червня Гадяцька центральна бібліотека ім.Лесі Українки провела вебінар "Робота бібліотек Гадяцької ЦБС в умовах послаблення карантину". В режимі скайп-зв'язку обговорювались особливості діяльності бібліотечних закладів в умовах чергового послаблення карантину та їх завдання на літній період.



вівторок, 9 червня 2020 р.


КРАЄЗНАВЧИЙ   КАЛЕЙДОСКОП
«ГОРДІСТЬ   ГАДЯЧЧИНИ»

    Гадяцька бібліотека ім. Лесі Українки поповнює свій краєзнавчий калейдоскоп розповіддю про українську письменницю, перекладача, мовознавця, педагога, нашу землячку – Надію Михайлівну Фесенко.

КОХАНИЙ КРАЙ, ДЕ НАРОДИЛАСЬ І РОСЛА

Пливуть мої думи в ріднесенький край…
До рідного моря, туди, де колись,
Пісні за піснями веселі лились,
Де слава козацька гриміла, гула,
І воля святая в тім краю була.
"Над Дунаєм"

Так писала залюблена у свій полтавський і, зокрема, гадяцький край
Надія Фесенко. Лиха доля закинула її до Америки, де прожила більшу частину
свого життя, але рідний край зберегла у своєму серці назавжди.
Народилась Надія Михайлівна 9 квітня 1929 року у славному містечку
Гадяч. Дитячі роки Надії були оточені любов'ю великої рідні. Вже в ранні роки у дівчини яскраво проявлялося поетичне світобачення, що значною мірою формувалося під впливом рідної літератури і фольклору,  захоплювалась творчістю Т. Г. Шевченка. До війни Надія Фесенко навчалась в Гадяцькій середній школі, встигла закінчити 7 класів. Під час окупації продовжувала ходити до школи, успішно вивчала німецьку мову. Дівчина зацікавлено сприймала науку, особливо філологічні предмети, отримувала похвальні грамоти.
Батьки походили з культурних і заможних козацьких родин. Мама, Маруся
Хмара – з родової української шляхти, її предок був козацьким полковником.
Вона була освіченою людиною, закінчила Інститут шляхетних дівчат у Полтаві.
Її родина володіла маєтком Буркутівщина, що за 3 км від Гадяча, їм належали
ліси в Будищах, Ціпках, Броварах.  
Батько Михайло Фесенко закінчив економічний факультет вищої школи, був із родини, яка мала козацьке коріння.
Біля Гадяча Фесенко мав землю, сінокоси, луки біля Псла. В мальовничій садибі Буркутівщина батьки охоче господарювали: молотили збіжжя, заготовляли сіно для коней на зиму, засипали в діжки борошно.
Як встановилась радянська влада, все це скінчилось і настали гіркі часи. Більшовики садибу відібрали, будинок був розібраний, а хутір відійшов до колгоспу, де розмістилася контора.
Друга світова війна відірвала Надію від полтавських полів, дібров і хат.
1943 року сім'я Фесенків не захотіла залишатись під владою більшовиків,
вирішила покинути батьківщину і піти у невідомий світ. Коли під градом бомб
переїжджали на правий берег Дніпра, дівчині вчувались шевченкові слова:
"Немає другої Вкраїни, немає другого Дніпра...". За спогадами письменниці, її не злякав наліт радянської авіації, бо від думки, що розлучається з батьківщиною, хотілося вмерти на своїй рідній землі. Від'їжджаючи, дівчина бачила, як німці палили поля і села, як убивали невинних людей. Ці враження відбились у її вірші "Вогнистий шлях":

Людей тим рідним шляхом гнали
На чужину, немов рабів.
А навкруги снопи палали,
І край дороги дім горів…

 З великими труднощами і пригодами Фесенки прибилися до міста Вангена,
що біля Баденського озера на межі з Швейцарією. Це була зона французьких
військ. Так, у 14 років Надія з батьками опинилась в Західній Німеччині з
болючими спогадами про "вогнистий шлях", яким довелось пройти сім'ї,
покидаючи Україну.
 Рятуючись від можливості бути схопленими енкаведистами і переправленими в радянські табори, сім'я переїхала у місто Новий Ульм на Дунаї, в американську зону. В цьому місті у післявоєнні роки зібралась численна українська колонія тих, хто не побажав повертатись додому, запрацювала Українська реальна гімназія, яку очолив відомий літературний діяч Леонід Білецький.
Тут у 1947 році Надія закінчила рідний заклад і одразу поступила у сусідньому Аугсбурзі в Інститут живих мов, який був відділом Українського Вільного Університету. Спочатку успішно оволоділа основними європейськими мовами – англійською, німецькою та французькою. Згодом вона знала вісім мов. Закінчивши університет, повернулась до батьків у Новий Ульм і почала викладати англійську мову в тій самій гімназії, яку закінчила сама.                             У 1944 році в Америці утворився Злучений український американський
допомоговий комітет (ЗУАДК). Першою його акцією стала організація кампанії
проти насильницької репатріації українців із таборів для біженців та
переміщених осіб до Радянського Союзу. Зокрема, під впливом і цієї організації
Конгрес Сполучених Штатів у 1948 році ухвалив законодавчий акт, який
дозволяв і цій категорії осіб іммігрувати до США.
Таким чином 1950 року сім'я Фесенків, серед інших, отримала дозвіл на
переїзд до Америки. Надія відразу вступила до Х'юстонського Бізнес-коледжу
(штат Техас), щоб не марнувати час і визначитись із фахом на майбутнє.
Закінчивши навчальний заклад, Надія Михайлівна близько 10 років працювала в Чикаго секретарем відділу закордонної торгівлі в корпорації "Сігнод Стіл".
Працюючи вдень, вечорами енергійна жінка продовжувала навчання у вищих
закладах Чикаго. У 60-х–70-х роках продовжила навчання на мовознавчому
відділі університету Люі. Після його закінчення 1974 року здобула ступінь
бакалавра і отримала відзнаку "Бечельорс оф АРТ". Не вагаючись, вступила до
Іллінойського університету і в серпні 1978 року захистила магістерську
дисертацію.
У 1955 році Надія Фесенко вийшла заміж, народила двох синів – Леоніда і
Юрія, які згодом отримали фах лікаря й адвоката. Вони повністю успадкували
від своєї матері пошану до землі своїх предків. Живучи з народження в Америці, вони оволоділи українською мовою. Мама дуже хотіла, щоб сини не забували свого коріння. Сама ж вона, хоча і відбулась як педагог і літератор в Америці, дуже сумувала за Україною. У вірші   "Усе минає" написала:
Пролине час, та лише незабулі
Навіки в пам'яті залишаться мені
Ті дні і весни, що, мов сон, минули
Для мене на сумній, далекій чужині

Невтішною виявилась її доля. У 80-х роках наша землячка тяжко захворіла.
Дізнавшись про свою хворобу, вона не склала руки, почала боротись, лікувалась в кращих онколікарів Європи і Америки. З сестрою Євгенією декілька разів їздила в Німеччину на лікування. Дев'ять років мужня жінка боролась з тяжкою недугою, протиставивши їй свою волю. На жаль, хвороба перемогла. 11 листопада 1990 року Надії Фесенко не стало. В журналі "Рідна школа" колеги написали: "Ми, учителі, всі знали про її недугу, подивляли її за ту незвичайну прив'язаність до школи та її сталеву волю поборювати не тільки фізичні болі, але і всі інші перешкоди, що рясно стелилися на шляху її життя.
Тому, коли перестало битися її серце, на Рідну школу впала велика жалоба…"
Панахиду відправили в соборі св. Володимира і Ольги.
Надія Михайлівна Фесенко дуже хотіла приїхати в Україну, побачити її
вільною. У вірші "Завжди до тебе…" написала:

Знов на рідну землю повернем,
Знов побачимо рідний шлях.
І у Києві золотоверхім
Нас зустріне Державний Стяг!

Вона залишила цей світ з любов'ю до отчого краю, з вірою у його
відродження.

ПОМІЧНИКИ І ПОСЛІДОВНИКИ  НАДІЇ ФЕСЕНКО

Тільки через півстоліття повернулось ім'я Надії Фесенко в Україну. Цьому
сприяла велика робота її рідних і родичів. Вся родина Фесенків була свідомими
українцями. Батьки Надії Михайлівни активно допомагали коштами вищим українознавчим закладам Америки, а також зробили пожертву у фонд побудови пам'ятника Т. Г. Шевченку у Вашингтоні. Щоб пізнати дивну і небайдужу мамину батьківщину, син Надії Михайлівни Леонід Скорин, лікар-офтальмолог, декілька разів бував в Україні, відвідав Гадяч і Полтаву, говорив українською мовою. Підтримував зв'язки з Полтавською медичною академією.
Українські лікарі отримували від нього допомогу ліками. Разом з полтавськими
колегами робив операції. З дружиною Катериною брав участь у презентації
маминої книжки "Чужинка", яка проходила в Полтавському краєзнавчому музеї.
Велику допомогу і підтримку мала Надія Михайлівна від своєї сестри
Євгенії Михайлівни Фесенко-Ковальської. Разом з чоловіком, паном Мирославом, вони упорядкували її архів, видали збірки прози й поезії, робили переклади її творів з англійської українською. Разом із сином сестри Леонідом подружжя Ковальських приїздили в Україну, у Гадячі зустрічались з учителями і учнями. А головне – завдяки їм восени 1991 року вперше прозвучало в Полтаві ім'я Надії Фесенко.

ОСВІТНЯ (ВИКЛАДАЦЬКА) ДІЯЛЬНІСТЬ Н. ФЕСЕНКО

Відділ освіти міста Чикаго надав Надії Михайлівні право викладати мови в школах штату Іллінойс. Маючи досвід учительської праці, яку розпочала в українській гімназії в Новому Ульмі, і, як досвідчений педагог і духовний наставник, пані Надія гаряче взялася за виховання українських дітей в різних школах Чикаго: парафіяльній при храмі св. Софії, кафедральній при храмі св. Володимира та ін. Близько 20 років опікувалася вона дітьми в українських школах міста. Найдовше – в українознавчій "Рідній школі", яку очолювала останні 7 років і працювала там вихователькою. Пані Надія відзначалася відмінними знаннями, досконалим методичним підходом до викладацької праці.
Писала Н. Фесенко також статті на виховні теми, виступала з доповідями, брала
участь у громадсько-культурній праці.  Все своє життя на освітній ниві, а це близько 45 років, Надія Михайлівна наполегливо працювала як науковець, мріючи захистити докторську дисертацію. Підступна хвороба не дозволила це зробити.  Доки була здорова, Надія Михайлівна брала участь у шкільному гуртку "Нова сцена", грала на піаніно, сама гарно співала. Для школи написала низку сценічних творів, які ставили вчителі й учні під час різних свят. Створила багато віршів, які залюбки декламували її підопічні. Велика ерудиція і досвід викладання української мови дали можливість пані Надії написати для української школи важливу мовознавчу працю – "Граматику української мови (з вправами)" в 6 частинах. Граматику високо оцінили зарубіжні вчені, надсилали багато замовлень з різних країн для українських шкіл.

ЛІТЕРАТУРНА ТВОРЧІСТЬ НАДІЇ ФЕСЕНКО

Маючи філологічний нахил, Надія Фесенко ще навчаючись у Гадяцькій школі, робила перші літературні спроби. Пізніше її природне обдарування розвинулось в літературному оточенні, яке склалось в Новому Ульмі в перші повоєнні роки. Тоді там зібралося товариство українських письменників і поетів, серед яких були . Літературна творчість 40-х років, а це вірші і оповідання, сповнена ностальгії за рідним краєм:

Завжди до Тебе, мій краю безмежний,
Думками лину в простори степів.
Я твердо вірю: Ти знов воскреснеш,
З руїн устанеш під радісний спів!
"Завжди до тебе…"

У нарисі "Рідний край" вона написала: "Наші серця обливалися кров'ю,
коли ми минали останні села України". Свої твори авторка посилала до
канадських україномовних видань: "Анабазис" та інших. За підписом "Надія
Хмара" на початку 1950-х років в часописі "Український тижневик" (США) були надруковані твори "Рідний край" та "У хвилях життя". Складні життєві умови молодої письменниці – переїзд до Америки і нове облаштування на іншому континенті, навчання, сім'я і виховання дітей, робота в школі, довголітня хвороба – не давали Надії Фесенко можливості повністю віддаватись літературі, творчості, хоча вона завжди поривалась до неї. Тому у 60-х–70-х роках писала мало і майже не друкувалась. За словами її сестри
Євгенії, вона "не могла присвятити себе цілком літературній праці, бо мусила
заробляти на життя". Це і пояснює те, що поетичний доробок поетеси невеликий. Але це щира, пройнята глибоким почуттям поезія. Від'їжджаючи з Німеччини до далекої Америки, наша землячка болісно переживала свою віддаленість від України. Свій смуток вилила у вірші "Над Дунаєм":

Сиджу над Дунаєм в чужому краю,
Журливо дивлюсь на швидку течію.
Я знаю: ці води в Украйну пливуть,
І думи мої в край рідний несуть.

В кращих віршах поетеси висловлено віру в той час, коли Україна буде вільною і до неї повернуться вигнанці "в обійми братів і сестер". В основі ранньої прозової творчості письменниці лежать розповіді матері про різні випадки з життя, які вона сама зазнала, або чула від людей. Інші твори засновані на власних спостереженнях і переживаннях авторки. Така, наприклад, новела "У хвилях життя", яку вона написала 1952 року. В ній ідеться про кохання молодих людей. Молодий француз Жан закохався в українку Таню, зробив пропозицію одружитись. Спочатку дівчина не змогла відповісти на його почуття, але сталось так, що хлопець врятував її від червоних, які вивозили українців з французької зони. Таня із симпатії і вдячності відповіла йому згодою. З часом, покохавши українця Всеволода, дівчина не змогла залишити Жана, який після аварії залишився інвалідом.  У 80-х роках Надія Фесенко закінчила рукопис повісті англійською мовою, яка в перекладі українською одержала назву "Дівчина з далекої землі". За життя авторки твір не був опублікований, бо видавець запросив таку суму, якої письменниця не мала. Лише в 1993 році повість була видана в Полтаві під назвою "Чужинка". Серед прозових творів вона заслуговує найбільшої уваги. Можливо, ще і тому, що вона до певної міри автобіографічна. Все, чого зазнала головна героїня повісті Оксана, відбувалося і з Надією Фесенко: війна, переживання під час окупації пов'язуються з минулим: голод, смерті, моральні приниження. Та на долю Оксани випало щасливе взаємне кохання. Її обранцем був німець Генріх. Така тема в той час була малопоширеною в українській літературі . Показати кохання представників двох воюючих сторін – таке в радянській літературі було під забороною, а на побутовому рівні такі випадки кваліфікувались як зрада інтересам СРСР. Повість "Чужинка" насичена багатьма перипетіями складної, а часом драматичної долі. Але закінчується твір щасливо.
Працюючи в школі, Надія Михайлівна написала для дітей п'єски "Українська білосніжка","Дівчина в лісі", "Сон Тарасика". Ці твори виховували патріотичну свідомість  українських дітей, народжених на чужині, викликали гордість за рідну мову, любов до України і бажання працювати для її добра.  Важливе значення у вихованні дітей мала п'єса "Хрещення Руси-України", в яку авторка вводила віршовані патріотичні вставки:

Тисячу років ми зберігали
Скарб найцінніший – віру батьків.
Тюрми, Сибіри нас не злякали
І не злякають наших синів!
"Віра батьків"

На вірші Н. Фесенко композитор Василь Шуть (1899, Полтавщина – 1982,
Чикаго) написав пісні "Білий сніг", "З руїн, Україно, вставай", "Полтава".
Полтавський композитор О. Чухрай написав музику на слова вірша "Туга за
Полтавою":

Так, лети ж, моя пісне, в Полтаву,
Та пригадуй про битви і славу,
І розлийся по рідній землі.
Нехай і душа моя лине
В далеку кохану Вкраїну,
Та зерном упаде на ріллі.
Самозреченої праці в ім'я рідної культури було сповнене життя Надії Фесенко. Не судилося нашій співвітчизниці побувати в країні дитинства, побачити самостійну Україну. Не судилося… Але пам'ять про неї, і творчість письменниці долетіла до батьківщини, її слово "зерном упало" і проросло на рідній землі.





НА КУПАЛА НІЧКА МАЛА

 Найколоритніше та найцікавіше свято, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят – це свято Івана Купала. ...