ЕПОХА БОРОТЬБИ ЗА УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВУ

  

    12 січня в Україні відзначається день політв' язня на честь осіб, які були заарештовані через політичні переконання.

   Для нашої держави, як до проголошення Незалежності, так і на нинішньому історичному етапі, проблема ув’язнених за політичними мотивами була і є доволі гострою. День українського політв'язня в нашій країні відзначають з 1975 року. Запроваджена традиція була з пропозиції В’ячеслава Чорновола, який закликав протистояти репресіям і жорстокості режиму. Найстійкіші, найвмотивованіші українці приєднуються до щорічного одноденного голодування в підтримку політв’язнів, інші – проводять різноманітні тематичні заходи.                                                                        Саме 12 січня 1972 року відбулася друга хвиля масових арештів української інтелігенції. Протягом кількох днів були заарештовані до 20 осіб, в числі яких – Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус, Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл, Іван Гель та інші.                                         

   Впродовж наступних кількох місяців Україну, а зокрема – Львів і Київ, трусило від численних безпричинних обшуків. Якщо у 1934 році репресовану інтелігенцію звинувачували в тероризмі, то після 1972-го письменникам-шістдесятникам інкримінували "антирадянську пропаганду і агітацію". Людей тероризували допитами і погрозами. Ув’язнювали. Відправляли у заслання до Казахстану, Мордовії чи Сибіру.                                                                                                          

  Саме після "розгрому" шістдесятників розпочалася форсована експансія Москви на культурні терени України. Ворожою репресивною машиною застосовувалися всі важелі злочинного впливу: від арештів, заслання та звільнення з роботи патріотів – і до масового згортання української освіти, наруги над національною ідентичністю українців, їхніми звичаями і традиціями.                                                                                Але найстрашнішим проявом того часу було повне (чи, швидше, майже повне) подавлення жаги протесту проти злочинів Москви серед основної маси населення України. Заперечували експансію лише поодинокі активісти, яких жорстоко зупиняли. Проти таких застосовували переважно "лікування" в психіатричних закладах. Люди боялися виступати проти "совєтів", живучи сьогоденними потребами - шматком хліба нині і чеканням шматка завтрашнього…              

  Сьогодні, згадуючи ті страшні часи, ми не можемо не порівнювати настрої українців-сучасників з тими, які були за часів арештів шістдесятництва. На жаль, маємо ситуацію, коли зневірені земляки навіть не звертають уваги на наявність політв’язнів в Україні, вважаючи, що "час розставить все по місцях". Хоча, досліджуючи історичний досвід, можна зробити висновок: лише зусиллями борців-достойників, які змогли звернути увагу світової спільноти до проблеми репресій радянщини, Україні вдалося вирватися з понад 70-річної окупації совєцькою імперією.   

  Чи змінилася ситуація зараз, уже в ХХІ столітті? - Швидше ні, адже злочинна метода подавлення волелюбства і протесних настроїв процвітає й согодні. За ґратами перебувають гідні патріоти, заарештовані та утримувані у СІЗО за надуманими звинуваченнями.