УКРАЇНА ПАМ’ ЯТАЄ - СВІТ ВІДЗНАЧАЄ

 

12-14 січня 1972 рік — день найбільшої репресивної акції проти українських дисидентів, коли одночасно було заарештовано більшість відомих представників національно-демократичного руху, і розпочався так званий «генеральний погром» українського шістдесятництва.

Фахівці КЗ «Гадяцька публічна бібліотека імені Лесі Українки» облаштували виставку-факт «Втрачений цвіт української нації» на якій представлені факти з життя та творчості письменників-дисидентів та політичних діячів України.

День українського політв'язня на пропозицію В'ячеслава Чорновола відзначався в політичних таборах і тюрмах та на засланні 12 січня, починаючи з 1975. Найстійкіші, найвмотивованіші українці приєднуються до щорічного одноденного голодування в підтримку політв'язнів, інші — проводять різноманітні тематичні заходи.

Саме тоді були заарештовані всі відомі дисиденти України: у Києві — Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус, Леонід Плющ, Зіновій Антонюк, Іван Дзюба; у Львові — В'ячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Ірина Стасів-Калинець, трохи пізніше — Ігор Калинець та інші.

Наступна хвиля арештів відбулася у квітні-травні 1972 року. Нікому із заарештованих не інкримінували «зради батьківщини», тільки «антирадянську агітацію і пропаганду». Але майже всі провідні діячі шістдесятництва дістали максимальний строк — 7 років ув'язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання — й виселені за межі Батьківщини — в Мордовію та Пермську область Росії, потім у Сибір та в Казахстан. Найупертіші були запроторені у психлікарні. Станом на січень 2019 понад 80 українців утримувалося в російських в'язницях за політичні погляди, серед них Олег Сенцов, Роман Сущенко, Асан Чапух та інші.

Сьогодні ми схиляємо голови перед тими, хто жертвував своєю свободою, сім'єю, а часто самим життям заради здобуття Україною незалежності. Однак не забуваймо, що не такою Україну бачили у своїх мріях колишні політв'язні.

І ми знову з сумом відзначаємо День українського політв'язня, день невдалої спроби придушити вільний український дух, який, як фенікс, щоразу відроджується з попелу і стає міцнішим.