•  

 

КРАЄЗНАВЧИЙ КАЛЕЙДОСКОП

«ГОРДІСТЬ ГАДЯЧЧИНИ»

 

 

Сьогодні  Гадяцька  публічна бібліотека імені Лесі Українки поповнює свій краєзнавчий калейдоскоп розповіддю про Михайла Миколайовича Крата, який народився 6 серпня 1892 року в Гадячі у родині військовослужбовця. Його батько, Микола Огійович Крат, дослужився до звання генерала гвардії. Син продовжив батьків шлях, одержавши військову освіту в Сумському і Петербурзькому кадетських корпусах. У Першу світову війну Михайло воював у складі 93-го піхотного Іркутського полку, зазнавши чотирьох поранень та зрісши по службі за 2 роки від підпоручика до полковника.

Статус полковника Російської армії та Георгіївського кавалера, особиста прихильність до Михайла царської родини могли привести його у дні революції до «білого війська». Але він обрав інший шлях і з грудня 1917 року полковник Крат служить Українській Народній Республіці, спочатку помічником начальника оперативного відділу штабу Київської Військової Округи, пізніше – на різних посадах у дивізіях Армії УНР: Одинадцятій Піхотній, Другій Запорозькій, Третій Залізній та Окремій Кінній. Крат брав участь в антигетьманському повстанні, численних боях проти більшовиків і російської армії генерала Денікіна. Під час Першого Зимового походу він був начальником штабу Запорозької Дивізії.

Після поразки Української революції Михайло Крат мешкав у Польщі, працював бухгалтером. Упродовж 1941–1945 рр. він був членом дирекції Союзу Українських Кооперативів у Холмі. Навесні 1945 року з наказу Президента УНР Михайло Крат вступив до штабу Української Національної Армії під командуванням генерала Павла Шандрука. Місяць перебував на фронті, командував Першою Українською дивізією. Уряд УНР в екзилі присвоїв йому звання генерал-хорунжого Армії УНР.

Після капітуляції Німеччини, впродовж 1945–1948 рр. Михайло Крат разом із вояками дивізії перебував у британському полоні в Італії й Англії. Звільнившись із полону, впродовж 1948–1950 рр. він працював бухгалтером Генерального Церковного Управління у Великобританії, а в грудні 1951 року перебрався до США. Мешкав у Детройті, де до 1959 року працював на фабриці. Був одним із директорів кредитної спілки «Самопоміч», активним членом парафіяльної ради української парафії св. Покрови, брав жваву участь у громадському житті, займався літературною та видавничою діяльністю.

Михайло Крат був удостоєний численних нагород трьох держав: нагород Російської імперії – Ордена Св. Рівноапостольного Князя Володимира ІV-го ступеня з мечами і бантом (18 січня 1915 р.), Ордена Св. Великомученика і Побідоносця Георгія ІV-го ступеня (11 березня 1915 р.), Ордена Св. Станіслава ІІІ-го ступеня з мечами і бантом (5 листопада 1915 р.), Ордена Св. Анни ІІІ-го ступеня з мечами і бантом (5 травня 1916 р.), Ордена Св. Станіслава ІІ-го ступеня з мечами (9 листопада 1916 р.), Ордена Св. Анни ІІ-го ступеня з мечами (14 лютого 1917 р.); нагороди Королівства Сербія – Ордена Зірки Карагеоргія ІV-го ступеня з мечами, та нагород Української Народної Республіки – Залізного Хреста «За Зимовий похід і бої», Хреста Симона Петлюри, Воєнного хреста УНР.

Михайло Миколайович Крат помер 8 серпня 1979 року. Як писав Святіший Патріарх Мстислав, він «на протязі всього свого життя був відданим і офірним сином Української Православної Церкви», любив Україну і не любив вислову «визвольні змагання», надаючи перевагу слову «боротьба». Михайло Крат казав, що змагання притаманні спорту, а в боротьбі ллється кров і жертвується молоде життя за велику, світлу ідею – за волю України.

А ще він із гіркотою відзначав, що «зрештою навіть найближчі мені мало знають про моє минуле». І в цьому вбачається кричуща несправедливість, бо Михайло Крат заслужив на те, щоб не лише заокеанська діаспора, але передусім рідна Полтавщина творила йому вічну пам’ять.