понеділок, 19 квітня 2021 р.

 

КРАЄЗНАВЧИЙ КАЛЕЙДОСКОП

«ГОРДІСТЬ ГАДЯЧЧИНИ»


 

      Гадяцька бібліотека ім. Лесі Українки поповнює свій краєзнавчий калейдоскоп розповіддю про  нашого відомого земляка Петра Гавриловича Дяченка – видатного українського військового діяча, генерал-поручника армії УНР, командира полку Чорних запорожців, мемуариста.

 Народився Петро Гаврилович  Дяченко 30 січня 1895 року, в селі Березова Лука, нині Миргородського району Полтавської області.

Закінчив курс реальної школи у Миргороді, а згодом кінну школу прапорщиків в Оренбурзі. Учасник Першої світової війни. Після закінчення військової школи у 1917 році вступив до Армії УНР.

Після гетьманського перевороту 29 квітня 1918 року П.Г. Дяченко продовжив службу в кінній сотні 2-го Запорозького полку Армії Української Держави. Під час антигетьманського повстання сотня розгорнулася в Окремий партизанський курінь імені отамана Петра Болбочана. 23 листопада 1918 року П.Г. Дяченка призначено сотенним, а 17 січня 1919 року – курінним.

27 червня 1919 року Головний отаман С. Петлюра наказав перейменувати курінь на полк, але вже без імені Петра Болбочана, який потрапив під слідство.     Так П.Г. Дяченко став командиром Окремого кінного запорозького республіканського полку Запорозького корпусу, пізніше перейменованого на кінний полк Чорних запорожців. Генерал-полковник М. Омелянович-Павленко назвав полк Чорних запорожців Петра Дяченка найкращим полком української армії.

П.Г. Дяченко взяв участь у Першому зимовому поході, за що був нагороджений Залізним хрестом УНР. Відзначився у переможних боях із більшовиками за Вознесенськ і під Сидоровом. Влітку 1920 року був важко поранений, але невдовзі повернувся до полку.

У листопаді 1920 року опинився в польських таборах для інтернованих вояків УНР. Влаштовував своїх кіннотників до польської армії, намагався поліпшити їхні умови життя. Сам працював як звичайний робітник. Із 20 липня 1928 року – майор Війська Польського. 1934 року закінчив Вищу військову школу.

На самому початку Другої світової війни, у вересні 1939 року П.Г. Дяченко брав участь у війні Польщі проти Німеччини та СРСР. У боях проти радянських військ над річкою Німан отримав поранення. Його кавалерійський відділ із боями пробився до Литви, де був інтернований. У подальшому співпрацював з ОУН. У 1945 році командував протитанковою бригадою “Вільна Україна” у складі Української Національної Армії генерала Павла Шандрука. У травні 1945 року здався в полон американським військам.

Після війни П.Г. Дяченко жив у Мюнхені. З ним консультувалися представники американської військової розвідки, які вивчали сили визвольного руху в Україні. Згодом П.Г. Дяченко переселився до Філадельфії (США). 1959 року в часописі “Америка” вийшли друком його спомини “Чорні запорожці” про долю полку чорношличників у 1919 – 1920 роках.

1 лютого 1961 року еміграційний уряд УНР присвоїв Дяченкові звання генерала-хорунжого, зазначивши в наказі, вважати його генерал-хорунжим від 15 жовтня 1928 року. Останнє звання Петра Дяченка – генерал-поручник Армії УНР.

Помер 23 квітня 1965 року. Поховано українського генерала на українському православному цвинтарі в Баунд Бруку, штат Нью-Джерсі, США.

Вшанування Пам'яті

Могила Петра Дяченка на Баунд-Брук.

12 жовтня 1968 року на православному цвинтарі Баунд-Брук відбулося урочисте посвячення пам'ятника — погруддя Петра Дяченка, де він зображений у козацькій шапці зі шликом. На події були присутні українські ветерани. Чин посвячення здійснив архієпископ Мстислав. Виступив хор під орудою професора І. Паливоди. Скульптор — Валентин Сім'янців, козак 3-ї сотні полку Чорних запорожців.

У рідному селі — у Березовій Луці на його честь встановлений пам'ятний знак, а також діє музей визвольних змагань 1917—1921, присвячений Петру Дяченку.

Вулиця Петра Дяченка є у місті Вознесенськ. Петро Дяченко брав участь у легендарній Битві за Вознесенськ, під час якої звільнив місто від загарбників.

Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року 120 років із дня народження відзначалося на державному рівні.

 

Немає коментарів:

Дописати коментар