У 2025 році на
державному рівні відзначається 400 років
із дня народження української народної співачки, поетеси Марусі Чурай.
У Гадяцькій публічній бібліотеці ім. Лесі Українки облаштовано
виставку-присвяту «Голос і душа пісенної України: Маруся Чурай».
Маруся Чурай — полтавка, ім’я якої оповите легендами.
За переказами, вона була надзвичайно красивою дівчиною та мала чарівний
голос, складала пісні майже постійно і з різних приводів,
часто навіть у розмові висловлювала думки у віршованій формі. Марусі
Чурай приписують авторство багатьох пісень: «Ой, не ходи, Грицю», «Засвіт
встали козаченьки», «Котилися вози з гори»…
В її піснях вся Україна – країна смутку і краси, де найбільше люблять волю
і найменше мають її, країна гарячої любові і чорної зради та довгої, вікової
героїчної боротьби. Тому не дивно, що доля дівчини знайшла відображення в творчості
митців різних поколінь, ставши однією з драматичних сторінок української
історії часів Козаччини.
Трагічна тема зрадливого кохання
знайшла своє відображення у баладах Левка Боровиковського («Чарівниця») та
Степана Руданського («Розмай»). Про авторку пісень йдеться в поемі Бориса
Олійника «До тієї Чураївни» («Парубоцька балада»), у
повісті Валентина Чемериса «Засвіт встали козаченьки», у драматичній поемі
Івана Хоменка «Марина Чурай».
Яскраве втілення
образу легендарної дівчини можна побачити в повісті Ольги Кобилянської «У
неділю рано зілля копала» та українській
драматургії: «Маруся Чураївна» Володимира Cамійленка, «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці»
Михайла Старицького.
Історичний роман у віршах видатної
поетеси XX ст. Ліни Костенко «Маруся Чурай» відзначено Шевченківською премією.
Немає коментарів:
Дописати коментар