ШАНОВНІ ЧИТАЧІ!

На знак вшанування 150-літнього ювілею Лесі Українки Гадяцька публічна бібліотека, що з гордістю носить славне ім’я Великої Українки, пропонує вашій увазі прес-марафон «Стежки і зустрічі Лесі Українки. Декілька штрихів до теми» (за публікаціями Галини Дейни). (Продовження)

«БЛАКИТНА ТРОЯНДА»

Як тільки за край небо сідало гаряче полтавське сонце і від дубових крон у Зеленому Гаю серпанковими тінями падав на землю вечір — Лариса Петрівна любила виходити на веранду. Прямо до будинку підступало лісове урочище в перемішку з садком, а внизу поміж берегами дихали прохолодою води Псла.

Тоді захід сонця був для неї початком ноктюрна без звуків. У такі хвилини жила святим відчуттям музики. А потім приходила ніч з місяцем, тишею і зорепадом...

У Лесі вроджена тендітність, барва очей і волосся від батька, лише в спадок передалась єдина чітко виражена Драгоманівська риса — це надзвичайне обдарування до вивчення мов. Струнка постать додавала зросту, а втома — поважності. Хворобливо бліде обличчя оживляли лише очі.

Мала від природи віщий розум і силу слова. А ще була напрочуд делікатна в поводженні з людьми, відзначалася великою жіночністю. Як і кожна жінка, мала свої вподобання. Віддавала перевагу темним сукням, отороченим прозорими старовинними мережками, і любила одягати гарні блузи. Намагалась ходити рівно, опираючись на палицю. Іноді в кімнаті перебувала в напівлежачому стані, виглядала втомленою. Тоді підсуне до ліжка стілець, покладе на нього книги, замислиться...

Інтер’єр кімнати: два стільці, простенький столик, тверда канапа-ліжко, піаніно, багато-багато книжок. Серед книг працювала, відпочивала, вітала гостей. Уникала розмов про своє самопочуття. То було в неї .суто внутрішнє і належало тільки їй. Жила не лише в колі своїх поезій, часто імпровізувала музику до власних віршів, творила «Сім струн», свою сюїту із слів. Адже недарма брала студії техніки гри на фортепіано в Ольги О’Коннор, відомої в Києві неабияким музичним талантом і високою наукою співу.

Того літа до Гадяча приїхала донька Миколи Віталійовича Лисенка, часто виконувала романси на слова Дніпрової Чайки, Гейне, Олеся. А цього вечора несподівано заспівала романс Лисенка «Смутна провесна». То був власний переклад Лесі Українки з Ади Негрі, що був за вишуканою досконалістю вартий кращих оригіналів. Лариса Петрівна навіть не знала, що цю річ покладено на ноти. В ту хвилину палала виразом щастя. Нараз у високому пориві душі почала говорити віршами Ади Негрі чистою італійською мовою. То був подих глибоких думок, що рвалися на волю. Що сталося в той вечір? Здавалося, дух італійського. Відродження зійшов до гадяцького гаю і зібрав у цій кімнаті кращі скарби світу.

Так Леся завжди залишалася вірною собі: в широких наукових лекціях, в італійських перекладах і у власних поетичних рядках. '

Стала серед Зеленого Гаю «Блакитною трояндою», що мала мудрі, ясні і глибокі ідеї, гідні Великого філософа і мудреця.

Г. Дейна